Кам'янське. НВК № 24


запам'ятати

 




ЗНО

Міністерство oсвіти і науки, молоді та спорту України
Педагогічна преса Національна дитяча гаряча лінія

Історія школи

   

Середню загальноосвітню школу № 24 було відкрито у Дніпродзержинську 1 вересня  1938 року. Промислове місто росло і розвивалося, збільшувалася кількість робітників на металургійному заводі, зростала кількість дітей. Ще у 1930 році радянським урядом було прийнято історичну постанову "Про загальне обов’язкове навчання", згідно якої кожна дитина в СРСР повинна була отримати середню освіту, і початкові школи стали масово перетворювати на "семирічки". Але все одно шкіл не вистачало, багато освітніх закладів у країні працювало не лише у дві, а й у три зміни. Щоб ліквідувати цей  недолік, розпочалося масове шкільне будівництво.

 

З великим хвилюванням м. Дніпродзержинськ чекало відкриття закладу, тому що місто потребувало ще однієї школи. Наш навчальний заклад розташувався в робітничому районі. Тут проживали сім’ї  працівників металургії та хімічної промисловості. Завдяки клопотам першого директора, невгамовного та вимогливого Литовченка Якова Ананійовича,  школа прийняла перших учнів.  Він керував закладом лише один рік (1938 – 39 рр.), потім Якова Ананійовича запросили на роботу до вищої партійної школи у Москві, потім він працював повноважним представником СРСР у Канаді. Після війни Литовченко працював директором вечірньої школи у Києві.  

 

       Даних про те, скільки було учнів і вчителів, не збереглось. Не збереглося також і фотографій. Лише за кресленням  проекту  школи можна сказати, що у старому корпусі (як його зараз називають) не передбачалося спортивної зали, а розташовувались 13 класів та 2 кабінети, розрахована школа була на 400 учнів. Перед входом до школи – зелений садочок.

Другим директором було призначено Панфілова Самуїла Яковича. До генерального плану розбудови школи було внесено висадження плакучої  верби, липи, горіху, груші, бузку, троянди. Але все перекреслила війна. Почалася інша сторінка життя закладу. У страшному 1941 році весь педагогічний колектив на чолі з директором (після війни він працював учителем у молдавському місті Бєльці до самої пенсії) вирішив йти на фронт захищати рідний край.

Велика Вітчизняна війна стала важким випробуванням для міста. Біда завжди приходить зненацька.   

Тисячі дніпродзержинців прийшли до військкоматів з проханням зарахувати їх до лав Червоної Армії і відправити на фронт.

23 серпня 1941р. стало чорною датою в історії  Дніпродзержинська: цього дня в нього вступили німецько-фашистські загарбники.

 Почалась 26- місячна окупація нашого міста.

Фашисти вважали, що в наше місто вони назавжди. Тому  життя в ньому вони створювали на німецький лад, улаштовуючи нацистський «новий порядок». У приміщенні нашої школи фашисти відкрили німецький госпіталь. На третьому поверсі у кутовій кімнаті розташовувалась операційна.

25 жовтня 1943 року після кривавих боїв на Аульсько-Сошинівському плацдармі наше місто було визволено Радянськими військами з двадцятишестимісячної  гітлерівської окупації .

Після звільнення Дніпродзержинська від фашистів  приміщення нашої школи послужило госпіталем для поранених на фронтах радянських бійців, розташованого там до 1945 року, а тих поранених, що залишилися, перевели у госпіталь, що знаходився в приміщенні сучасного медичного училища.

Для відбудови міста прибувало багато робітників з різних кінців країни і стало гостро питання про житло і багато будинків було зруйновано. Школа № 24 стала гуртожитком робітників райелектростанції. Приміщення поступово ремонтували самі робітники, що жили тут. Вікна були частково закладені цеглою, частково забиті фанерою, лише де-не-де поблискували шибки.

 У 1946 – 47 рр. у країні був голод, а після війни залишилось багато дітей-сиріт, що в пошуках їжі бродили вулицями міста. Їх збирала міліція та відправлялиа до дитприймальників Дніпропетровська, а там розподіляли за дитячими будинками. У нашому місті було чотири дитячих будинки. У лютому 1947 року  на першому і другому поверхах приміщення школи було відкрито дитячий будинок №3, директором якого стала Яшина Віра Михайлівна.

 На третьому поверсі розташовувалась школа.  «675 дітей привезли до дитячого будинку. Мені, старшій піонерській вожатій, доводилось возити по 10-15 чоловік, –  згадує  Таїсія Григорівна Пивовар. – Діти були брудні, хворі, голодні. Ми їх мили, одягали в чистий одяг». 100 дітей хворіли на дистрофію, тобто від голоду не могли самостійно ходити. Цим дітям створюва­лись всі умови, щоб вони швидше могли забути жахи війни. Обідньої пори весь педколектив допомогав годувати лежачих дітей. Хліба видавали 250 – 300 грамів на кожного. Вихованці дитячого будинку жили дружно,  старші допомагали меншим вдягатися, слідкувати за собою. Дитячий будинок повністю знаходився на самообслуговуванні. Перед початком уроків слід було прибрати у кімнаті, черговим наносити води для кухні, почистити овочі, а потім перемити посуд після сніданку. На увесь дитбудинок працювала лише одна прибиральниця. Учні сиділи по троє за однією партою, не вистачало підручників, зошитів, олівців.

Згодом Віра Михайлівна Яшина стала директором школи, а дитбудинком почав керувати Мединський Олексій Захарович. У школі тоді було 16 класів – 628 учнів. Опалювали вугіллям (67 тон на один сезон), а коли його не вистачало, дітям доводилось збирати дрова.

В перший рік роботи школа була початковою, а в 1947 – 1948 н.р. вона переросла в семирічну (з одним п'ятим класом). 

З 1950 року відкрито восьмий клас – і школа стала середньою. 

З 01.06.52 року завідувачем  школи  став Калашник Іван Іванович, нагороджений орденами Вітчизняної війни та Червоного прапора. У цьому ж році  рішенням виконкому дніпродзержинської міської ради депутатів трудящих директора й учителя історії було нагороджено медаллю «За трудову відзнаку».

 

Вихованці дитячого будинку росли, виходили на роботу, продовжували вчитись самостійно. Поступово приміщення просторішало (до цього часу було дуже тісно, але з умовами мирилися). І в 1953 р. дитбудинок розформували, передавши решту вихованців у дитячі будинки №1 та №4. Влітку  в приміщенні школи було проведено  капітальний ремонт, на який держава поклала 28 тис. карбованців. Споруда  стала такою ж новою, як в перші дні існу­вання (1938р.), вилискувала свіжими фарбами, блищала проти сонця широкими вікнами, красувалася пишним фруктовим садом... Почав працювати велика спортивна зала, фізичний, хіміко-біологічний і військовий кабінети.

 

З 1953 по 1962 роки школою керує Чорний Григорій Антонович, учасник війни, вчитель географії.

Перший випуск десятого класу відбувся в 1952 – 1953 н. р. (класний кері­вник Ламза Павло Онисимович), який відзначався високою активніс­тю, зрілістю, свідомим ставленням до навчання. Душею колективу був учень Луценко – комсорг школи, який потім став офіцером Радян­ської Армії.

У 1956 році виділено приміщення для обідньої зали. Передбачається доставка гарячого харчування для учнів школи з їдальні № 14.

Перед освітою стоїть нове завдання – наблизити школу до життя, тому СШ № 24 реорганізована в середню загальноосвітню політехнічну школу з виробничим навчанням..

Учні працюють в майстернях, на пришкільній ділянці. Школа має сучасно обладнану фізичну і хімічну лабораторії. Разом з атестатом зрілості випускники одержали свідоцтва кранівниць, слюсарів та швачок.

Цього року школа стає одинадцятирічною, а літні канікули учні разом із викладачами проводять у екскурсіях і походах. Туристи-краєзнавці знайомляться з роботою підприємств, колгоспів та радгоспів, а також брали участь в їхній роботі.

         З 1962 року директором стає Кальянов Анатолій Терентійович, учасник війни, художник. Такою він побачив школу в перший рік свого директорства.

Перший випуск 11 класу (29 учнів), кл. керівник Тітаренко Н.Т. Дорослі, розумні учні, ініціатори всього найкращого в школі. По знаннях клас сильний, серед випускників  –  три медалісти: Алфьорова Раїса,  Білошапка Віра, Горб Лідія.

 

 

         У  1967 році школу очолює Ламза Павло Онисимович

Вся робота школи йшла під знаком підготовки до святкування 50-річчя Радянської влади. Відбувалось багато зустрічей з учасниками революції громадянської і Вітчизняної воєн.

Школа зібрала багатий матеріал з історії міста.

Розпочата переписка зі школами союзних республік нашої країни.

      1967-68 н. р. Широкої популярності набула нова форма проведення дозвілля старшокласників - КВК. В одному з таких поєдинків переміг 10-В клас (капітан команди - Чуприна Олег). Активно виступав вокальний ансамбль «Зорянка».

 

У 1967 році школу було добудовано. Проектна потужність її збільшилась і стала складати 700 місць. У закладі з’явилися: спортивний зал, їдальня, актовий зал, медичний кабінет, бібліотека, вчительська, та 19 навчальних кабінетів.

Учні школи були завзяті у навчанні та активні у творчих справах. Напрям усієї роботи йшов під девізом «Дорогами комсомольської слави». Протягом року діяли пошукові загони юних краєзнавців. Почали працювати пости всеобучу, які допомагали в роботі юним дзержинцям. Відкрито шкільний кінотеатр «Промінь».

1968-1969 н. р. Відкрито клуб старшокласників, естетичний клуб «Райдуга». В цей час школа придбала свій телевізор.

1969-1970 н. p. Вперше в історії школи випускні іспити проводяться двома мовами (українською - 10-А клас і російською - 10-Б клас).

Піонерська організація імені П. Морозова брала участь у всесоюзному марші «Завжди готовий!»

Учні вивчали історію пам'ятників героям Дніпровської переправи. Першість в роботі по місту завоював наш клуб інтернаціональної дружби.

Під час літніх канікул у місті разом з районним відділом внутрішніх справ проводився конкурс  на школу зразкового порядку, переможцями визнано школи №16, 23, 24, де не було зареєстровано правопорушень проягом навчального року.

Учні вивчали історію пам'ятників героям Дніпровської переправи. Першість в роботі по місту завоював наш КІД «Глобус» (керівник - Титаренко Н. Т.), проводяться форуми і фестивалі, учні листуються зі своїми однолітками з різних країн світу. Найкращими визнано КІДи шкіл № 1, 9, 24, 10.

 

У  школі велась активна пошукова робота (збір матеріалів про піонерів-героїв Великої Вітчизняної війни). В школі працювала краща у місті комсомольська організація «Романтик».

Вокальний колектив «Дніпряночка» і хор школи нагороджені грамотою за І місце в міському огляді художньої самодіяльності.

Школа брала участь в експедиції на бронзовий та срібний значок «Моя Батьківщина - СРСР», учні подорожували по області та містах - Київ, Одеса, Запоріжжя, Полтава. Цього ж року у школі починає свою роботу кімната-музей імені Фелікса Дзержинського та організовано загін «Юні дзержинці».

 З  1980 року школою керувала  Ульянова Валентина Федорівна.

У цей час у закладі працював гурток «Умілі руки» для всіх учнів, кращі були нагороджені екскурсією до Дніпропетровська.

 Старшокласники добре попрацювали в таборі труда і відпочинку радгоспу «Маяк» і стали переможцями трудових об'єднань. Усі учні школи із задоволенням брали участь у міському святі квітів та плодів. За власноручно створену композицію учні отримали нагороду – цінні подарунки.

Активно діяли спортивні секції з баскетболу, легкої атлетики, кульової стрільби, шашок і шахів.

 

І взагалі, по-різному можна ставитися до радянських дитячих організацій. Хтось згадує про них з сумом, хтось просто не знає, хто такі жовтенята, піонери та комсомольці, але одне можна сказати напевно, що учням школи    № 24 в ці роки жилося цікаво.

       Змінювалося життя в державі, змінювались кордони країн, рідна Україна стала незалежною, а школа щороку першого вересня привітно зустрічала все нових і нових учнів. Це був нелегкий період в історії закладу. Саме в цей час школою керували Гончар Леонід Михайлович (1985-86 рр.), Слінько Ірина Григорівна (1987- 97 рр.), Жадан Олена Юріївна (1997-2000 рр.), Гончарук Ірина Юріївна (1997-2000 рр.), зараз директор дитячого будинку.

У 2003 році в роботу школи впроваджено профільне навчання на базі Дніпродзержинського  професійного ліцею. Цей досвід є зразком у Дніпропетровській області, бо вперше поєднали свою роботу школа та професійний ліцей.

          З 2007 і по сьогодні навчальний заклад очолює Котенко Тетяна Григорівна.

           З липня 2011 року середня загальноосвітня школа № 24 змінила свій статус і перейменована згідно Рішення Дніпродзержинської міської ради  на комунальний заклад «Навчально-виховний комплекс «Загальноосвітній навчальний заклад – дошкільний навчальний заклад» № 24 м. Дніпродзержинська» Дніпродзержинської міської ради.

 

 

 

      Досить часто ми спілкуємося з колегами щодня, але не знаємо про них майже нічого.

І тільки, коли людини немає поруч, розуміємо, кого втратили. 9 квітня 2012 року внаслідок тяжкої хвороби пішов з життя Плиска Василь Ілліч,  справжній чоловік, майстер, воїн, Вчитель з великої літери, що виховав не одне покоління учнів, спортсменів. Василь Ілліч – майстер спорту Міжнародного класу з важкої атлетики, призер чемпіонату світу та Європи, триразовий чемпіон СРСР, 15-разовий чемпіон України, багаторазовий призер міжнародних змагань, чемпіон України та СНГ з важкої атлетики серед ветеранів. 1982 – 89 рр. працював тренером з важкої атлетики у СК «Дзержинка», підготував двох майстрів спорту міжнародного класу, 12 майстрів спорту СРСР. З 1989 працював учителем фізкультури у  СШ № 24. Воїн-інтернаціоналіст, кавалер орденів Червоної зірки.

 

 

 

        Близько  трьох тисяч учнів випустилося зі стін цієї школи за роки її існування. Різні шляхи обрали вони в дорослому житті, але знову і знову повертаються до стін рідної школи. Частим гостем і справжнім другом для учнів школи став Луценко Анатолій Михайлович – випускник 1953 року (першого десятого класу), професор Київського воєнного гуманітарного інституту, почесний член ради ветеранів нашого міста.

 

 

 

 

Серед колишніх наших учнів багато спортсменів:

Олена Ронжина.  Випускниця 1987 року. Срібна  і бронзова  призерка чемпіонатів світу. Срібна призерка Ігор ХХVІ Олімпіади в Атланті у 1996 р. у парній четвірці  з академічного веслування.

Губа Наталка – переможниця кубку світу з  греблі 2006 року.

 

Єрьоменко Едуард – президент федерації України кіокушин-карате, бронзовий призер кубка миру, майстер спорту міжнародного класу, засновник хортингу, заслужений тренер України, учасник війни у Республіці Афганістан , Кавалер ордена Червоної зірки, нагороджений медаллю «За відвагу».

     

 

  Котик Владислав. Випускник 2008 року.  Дворазовий чемпіон світу з кікбоксінгу, чемпіон Європи, неодноразовий чемпіон України, переможець багатьох світових та вітчизняниз змагань, майстер спорту України, член збірної команди України.

 

 

 

 

Не оминули колишні наші учні й освіту.

 Сачава Ніна Михайлівна – директор академічного ліцею № 15, відмінник освіти

України, нагороджена знаком «Василь Сухомлинський»

 

Гребінка Валентина Василівна – директор СЗШ № 18

 

        Івко Ігор Анатолійович  став  начальником  Заводського районного відділу, полковником міліції

 

 

Серед наших колишніх учнів  багато людей інших професій, можливо, не таких виданих  та відомих, але справжніх  Громадян своєї країни.

      Не відстають від своїх попередників і сьогоднішні учні нашої школи.  Саме тому традиційними у нашій школі стали щорічний конкурс “Найрозумніший”, вікторини та брейн-ринги з предметів, під час яких учні можуть розкрити свої творчі сили. Активно відгукнулися школярі на участь у Всеукраїнському конкурсі знавців рідної мови ім. П. Яцика, взяли участь у конкурсах творчих робіт на теми: «Собори наших душ», «Олімпійський рух в Україні», «Моя школа — моя гордість»,  «Безпечні умови праці моїх батьків», «Безсмертний подвиг українського народу», «Бюджет очима дітей», «Мої права», «Гідні умови праці», «Лети, моє слово крилате», «Надія міста».

              У конкурсі творчих робіт «Податки очима дітей»  у 2009 році переможницею стала учениця 5 класу Харченко Олена, яка посіла ІІ місце в місті та області і нагороджена грамотою та цінним подарунком.

              Популярними серед учнів 6 – 7 класів став Всеукраїнський конкурс «Найкращий читач України». У 2009 році  учень 7 класу – Коробко Роман, став переможцем міського етапу та  вийшов у півфінал обласного конкурсу.

     Музика єднає друзів, музика не знає кордоні, тому традиційною є участь у конкурсі солістів-вокалістів “ Соловейко”, де учениці Марунич Ганна та Курбанова Лоліта отримали почесні грамоти, а в конкурсі “Віват, талант” вокальний ансамбль “Прима” завоював диплом третього ступеня.

 

             26 жовтня 2012 року на базі загальноосвітньої школи №24 було відкрито дошкільне відділення та заклад отримав статус навчально-виховного комплексу.