Кам'янське. НВК № 24


запам'ятати

 




Класна оцінка

Міністерство oсвіти і науки, молоді та спорту України
Педагогічна преса Національна дитяча гаряча лінія

Комунікативна компетентність педагога

 

 Комунікативна компетентність педагога, майстерність психологічного спілкування є необхідним інструментом гуманізації освіти. Високих результатів в своїй діяльності може досягти лише той педагог, який вміє налагодити стосунки з вихованцями, батьками, якому притаманні вміння зрозуміти своїх партнерів, спрямувати процес спілкування на досягнення педагогічних завдань. Саме тому дана тема є досить важлива для сучасного педагога.

 

Професійні знання для педагога – це ще далеко не все, щоб досягнути успіху в своїй діяльності. Від нього вимагається відчувати і чути вихованців, розуміти їх світ, мотиви, вміти встановлювати як ділові, так і емоційні контакти з групою, з кожним вихованцем окремо, вміти здійснювати педагогічне спілкування. Саме спілкування виявляється складовою педагогічної діяльності, а комунікативна компетентність – складовою професійної компетентності. Рівень особистісного включення в процес спілкування відображає таке поняття, як комунікативна компетентність. Комунікативна компетентність – це сукупність знань, вмінь і навичок, які проявляються в комунікативних діях і забезпечують ефективність процесу спілкування, це є здатність ефективно взаємодіяти з оточуючими завдяки розумінню себе і інших при постійній зміні психічних станів, стосунків між особистостями і умов соціального середовища.

 

 Досконале спілкування педагога ґрунтується на доброму знанні людей, з якими він спілкується. Контактуючи щоденно з різноманітними колективами вихованців, з різними дітьми, педагог не повинен будувати свої стосунки на стереотипах. Саме середовище вимагає від педагога гнучкості, мобільності, адекватності до ситуації. А це означає, що педагог повинен вивчати постійно і себе, і середовище.

 

 Знання своїх психологічних та фізіологічних особливостей допомагає педагогу долати бар’єри у спілкуванні, зберігати своє здоров’я, підтримувати свій робочий настрій, а отже – і робочий стан аудиторії, з якою він працює.

 

 Серйозні труднощі в роботі відчувають, наприклад, люди з емоційним типом акцентуації характеру, яким притаманні загострене співчуття, сором’язливість, скованість у спілкуванні.

 

 Навпаки, гіпертимна акцентуація характеризується енергійністю, прагненням до дії, ініціативністю.

 

 Відомо, що на характер і на результат спілкування впливають особистісні якості суб’єктів; ці якості об’єднують в одну групу – комунікативні якості. Серед них виділяють соціальні установки, емпатію, товариськість, атракцію, рефлексію. Під соціальною установкою розуміється динамічний стан суб’єкта, його готовність до виявлення активності по відношенню до соціальних об’єктів.

 

 Емпатію можна визначити як певну емоцію, змістом якої є співчуття, співпереживання. Емпатія допомагає подолати перешкоди на шляху до взаєморозуміння, вистояти в труднощах і невдачах. Дослідження соціологів під керівництвом А.А.Русалинової довели, що готовність до співпереживання тісно пов’язана з готовністю надати допомогу і підтримку.

 

Емпатія – це стійка якість особистості.

 

 Її важко виховати, але не можливо й знищити. Ця якість наближає нас один до одного,навіть якщо в багатьох інших якостях і рисах характеру ми не схожі.

 

Рефлексією можна визначити як осмислення суб’єктом того, якими засобами він діє на партнера по спілкуванню.

 

 Це – ніби здатність бачити себе очима інших.

 

Атракція – це особливий вид соціальної установки однієї людини на іншу, це процес взаємного тяготіння людей один до одного, це формування привабливості однієї людини для інших. В основі атракції лежить емоційно-позитивне ставлення до людини.

 

Товариськість – стійке прагнення особистості до контактів з оточуючими. Для педагога товариськість виступає як професійна якість, що включає в себе:

Наявність стійкої потреби в спілкуванні;

Наявність здатності до спілкування;

Наявність комунікативних вмінь і навичок;

Прояв емоційного позитивного стану на всіх етапах спілкування.

 

 Слід пам’ятати, що у різних людей рівень розвитку комунікативних якостей різний і залежить від суб’єктивної значимості людей для даної особистості, від життєвого досвіду, від умов виховання, від спілкування з художньою літературою, з творами мистецтва.

 

 Педагогічне спілкування, як підкреслює В.А.Кан-Калік, являє собою колективну систему соціально-психологічної взаємодії. В зв’язку з цим, можна виділити такі лінії спілкування:

Спілкування педагога з окремими вихованцями;

Спілкування педагога через окремих вихованців з колективом в цілому;

Спілкування з колективом в цілому;

Спілкування педагога через колектив з окремими вихованцями. Причому, ці лінії спілкування знаходяться в постійній взаємодії, перетинаються і т.ін.

 

 Для того, щоб спілкування було дійсно педагогічним, педагогу необхідно добре знати кожного вихованця, групу в цілому, окремі угрупування в групі. В цій діяльності педагогу допоможуть методи педагогічної діагностики, дошкільна психологічна служба.

 

 Комунікативна компетентність передбачає широке коло вмінь, серед яких виділяють прості та складні комунікативні вміння. До простих вмінь відносять:

Вміння вербального і невербального спілкування, тобто, вміння, говорити, слухати, використовувати жести, міміку, пантоміміку, погляд, інші невербальні засоби;

Вміння розподіляти свою увагу;

Вміння соціальної перцепції (сприймати та розуміти внутрішній стан партнера за зовнішніми ознаками);

Вміння здійснювати прогнозування реакції партнера по спілкуванню;

Вміння «подавати себе» у спілкуванні з даною аудиторією;

Вміння керувати своєю поведінкою в спілкуванні.

 

 Складні комунікативні вміння розподіляють на:

Вміння встановити діловий та емоційний контакт з партнерами;

Вміння організувати пристосування у спілкуванні;

Вміння здійснювати «комунікативну атаку»;

Вміння втримати і перехопити ініціативу в спілкуванні;

Вміння спрямовувати процес спілкування на розв’язання педагогічних завдань.

 

 По наявності у педагога комунікативних вмінь можна говорити про рівень його комунікативної компетентності:

Вихідний;

Середній;

Високий;

Майстерність (творчість).

 

 Розглянемо окремі комунікативні вміння.

 Вміння саморегуляції (управління своєю поведінкою). Слід нагадати народну мудрість: «сильніший за всіх той, хто володіє собою». Педагоги часто скаржаться на втому, роздратованість, неприємні відчуття в області серця, в голові, на порушення сну і таке інше. Найчастіше педагог звертається до лікарів, а не намагається сам проаналізувати і ліквідувати причини цих явищ.

 

 У спілкуванні з групою або групою вихованців на заняття часто виникають ситуації, які ніби випробовують педагога на витриманість, вміння володіти собою. Наприклад, ситуація, коли при поясненні заняття одному – двом вихованцям доводиться робити декілька разів одне й те саме зауваження. Нерідко педагог не стримується, зривається на крик. Звичайно, це може допомогти закінчити пояснення, але якою ціною? Педагог залишається незадоволеним своїми діями, у вихованців – напруження, тривожність. Для того, щоб позбутися душевного напруження, спробуйте, перш за все, змінити своє ставлення до предметів, людей, ситуацій, які викликають неспокій. В цьому випадку бажано створити нову психологічну установку. Наприклад, у педагога виникає небезпека, що роздратування з приводу вихованця, який заважає проводити заняття, може перейти в гнів, крики. В такому разі бажано промовчати, повернутися, тихо відійти до вікна і подивитися в нього. За час цієї недовгої паузи постарайтеся заспокоїтись і повернутися до того, на чому ви зупинилися. Можна також використати гумор. Але бувають ситуації, коли дійсно не можна не покарати. Спробуйте й це зробити інтелігентно. Головне – не замкнутися в собі, не дати емоціям взяти над собою владу.

 

 Як відмічає В.Грехнєв, управління емоційно-вольовою сферою – це вміння програвати в уяві можливі невдачі, виключати несподівані ситуації, здійснювати перехід негативного в позитивне.

 

 Розглянемо ще одне комунікативне вміння, а саме – вміння говорити й слухати. Статистика підрахувала, що з часу, який використовуємо для контактів з оточуючими, ми 9% пишемо, 16% читаємо, 30% говоримо і 45% слухаємо, точніше, повинні були б слухати. Щоб зрозуміти свого співрозмовника, в першу чергу, слід з’ясувати його мету. Крім того, треба пам’ятати, що в процесі спілкування людина, як правило, переключається з однієї мети на іншу або переслідує декілька цілей. Так, якщо людина хоче засвідчити свою повагу або просто підтримати знайомство, то це – соціальна мета. Правильно слухати при цьому означає приймати участь в загальноприйнятому ритуалі повсякденного спілкування. Соціальне спілкування передбачає, що співрозмовники говорять або слухають по черзі, не перебиваючи один одного. Іноді єдине, що вимагається, - просто посміхнутися або махнути рукою. Якщо людина хоче отримати інформацію, то говорять про інформаційну мету спілкування. Правильно слухати, якщо метою бесіди є обмін інформацією, означає точно сприймати мовлення співрозмовника зрозуміти його, запам’ятати. При отриманні складної інформації бажано робити короткі нотатки, використовуючи прийоми рефлексивного слухання. Експресивна мета – це розв’язання проблемної ситуації, досягнення взаєморозуміння в конфліктній ситуації, коли обидва партнери прагнуть до налагодження контакту. В такому разі ефективними є прийоми не рефлексивного слухання, вміння уважно мовчати, не втручаючись в мовлення співрозмовника. Необхідно вміти виразити розуміння поведінки партнера, розуміння його почуттів. Якщо ж учасник спілкування виставляє якісь вимоги, звертається з скаргою або проханням, намагається не лише примусити Вас вислухати його, а й піти назустріч, то спрацьовує спонукальна мета. Та якою б не була мета спілкування, завжди корисно знати технічні прийоми ефективного слухання і вміти користуватися ними.

 

 Для того, щоб розвивати в себе комунікативну компетентність та підвищувати її рівень, бажано діяти за спеціальною програмою самовиховання, яка складається з трьох етапів.

 

1 етап

 Розвиток здібностей до рефлексії, до усвідомлення власної поведінки в спілкуванні. Цьому сприяє спостереження за власними комунікативними діями, за формами самовираження інших людей.

2 етап

 Оволодіння вмінням відчувати інтелектуальні, емоційно-вольові та моральні стани партнерів по спілкуванню засобами для цього можуть бути: аналіз героїв художньої літератури, полотен живопису, спостереження за іншими людьми.

 Спеціальна задача педагога на цьому етапі – зрозуміти людину, що можливо лише в змістовному спілкуванні.

3 етап

 Розвиток здібностей до встановлення контактів, розвиток умінь управляти спілкуванням. Способами цього є моделювання спілкування, виконання спеціальних вправ. При цьому важливо навчитися розробляти стратегію і тактику спілкування: постановка цілей, виділення очікуваних результатів, вибір засобів, прогнозування поведінки партнера і своєї поведінки.

 

 На завершення, хочу нагадати психологічні правила спілкування.

Бути ввічливим з іншими людьми.

Дотримуватися психологічно-просторової дистанції в контакті.

Дивитися в очі співрозмовнику.

Хвалити при необхідності партнера по спілкуванню.

Не характеризувати погано самого себе.

Запобігати критичної оцінки особистості партнера.

Відстоювати свою точку зору силою аргументації.

Не бути образливим.

 

Використана література:

 1. // «Психологічна газета» № 22, 2006р. – 8-12с.

Подобається